Микола Радейко  - Життя як зізнання в любові до України

Цікаво, що пам'ять про Миколу Радейка вдалось зберегти завдяки норвезькому журналісту та політичному діячу Крістіану Кристенсену, який знав його особисто і, досліджуючи історії поневолених народів, настільки захопився долею біженця з України, що написав про нього книгу.

Наприкінці 40-х років більшість українських повстанців потрапили в руки радянської влади. Микола Радейко також потрапив у засідку, але зумів вибратися живим. Він дістався до Варшави, звідти до Гданська. А там, таємно пробравшись на борт норвезького торгового судна «Лібра», доплив до Норвегії, де отримав статус політичного біженця. Він поступово вивчив норвезьку мову, познайомився з католицькою громадою, налагодив контакти з місцевою молоддю та інтелігенцією. У січні 1950-го року Микола Радейко став студентом медичного факультету університету в Осло, а в липні 1953-го року отримав диплом лікаря.

Він пройшов лікарську практику на Лофотенських островах та працював на посаді окружного лікаря у Фауске, Північна Норвегія.

Однак, з березня 1957 року разом із дружиною Ранґіль Рапслан вони розпочали приватну лікарську практику на околиці Осло. Саме тоді він розпочав створювати українське товариство в Норвегії. Початково товариство було невеликим, об'єднувало до 50 чоловік. Разом вони святкували Різдво, Великдень, відвідували українську Службу Божу в каплиці при церкві Святого Улава, співали українські пісні та обговорювали питання України, її історії та культури.

Попри велику зайнятість, Микола став справжнім борцем за українські справи. Він налагодив листування з багатьма українцями з усього світу, часто відвідував Німеччину, Францію, Англію, США, Канаду, Австралію та інші країни, де проживали українці. Маючи доступ до інформації, він почав писати статті для норвезьких газет "Морґенбладет" (Morgenbladet) та "Афтенпостен" (Aftenposten), часто брав участь у дискусіях з метою привернути увагу нових земляків до українського питання. Як член норвезького ПЕН-клубу, він активно спілкувався з норвезькою інтелігенцією та намагався розповісти своїм новим землякам про Україну. Він виголосив низку лекцій про українську історію, культуру та літературу, а також про становище України в Радянському Союзі. Брав активну участь у публічних дискусіях та стежив за тим, щоб норвезька преса не представляла Україну крізь московські окуляри. Його називали неофіційним послом України в Норвегії, коли надії на відновлення української державності майже не було.

Восени 1991 року Микола Радейко відвідав Україну після 48 років розлуки. Він відвідав рідні місця, зустрівся з родичами, друзями, а також побував на могилах батьків. Він радів відновленню української символіки, мови і повернувся до Норвегії в оптимістичному настрої, адже повірив, що Україна отримала майбутнє.

Сьогодні нам знову доводиться боротись за це майбутнє. Але ми точно знаємо, що можемо робити це ефективно. Завдяки гостинності Норвегії, яка надала нам прихисток в часи, коли Росія щодня атакує наші домівки в Україні. І орієнтуючись на приклад Миколи Радейка, якого називали неофіційним послом України в Норвегії, коли надії на відновлення української державності майже не було. Помер 2005 року та похований в Осло.

На основі матеріалів Оксани Гук, історикині, кандидатки філософських наук, членкині ГО «Українці в Норвегії»

Автор Олена Горобець